Не спеши в объятья к каждому

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:35

Не спеши в объятья к каждому,
Кто поманит торопливо.
Девочка! Ведь ты однажды
Сможешь стать такой счастливой!
Ты томима счастья жаждою,
Веришь ласковым словам.
Не всегда ж, моя отважная,
Счастье улыбнется нам.
Для любого не растрачивай
Перлы трепетной души,
Будут петь о чувствах вкрадчиво,
Только верить не спеши.
Жди, когда такого встретишь ты,
Что умрешь на клич «умри!»,
Как от молнии засветишься,
Выгорая изнутри!
Вот тогда тропою светлою
И ненастной, и туманною
Ты иди за ним Джульетою,
И отважною Тимандрою,
На крылах любви лети за ним
Неустанной Ярославною,
Будь любимою, желпанною,
Дорогая моя, славная!

Вспомни номер телефона моего

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:29

Вспомни номер телефона моего.
Набери. Приди дыханьем в трубке.
Помолчи. Не надо ничего
Говорить. Пожатьем трубки руки
Утоми, не нарушая тишь.
Я услышу, как ты рядом дышишь,
Угадаю все, о чем молчишь.
До звонка б дожить…
Дожить бы… Слышишь?

Всюди ти

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:27

Всюди ти

Не об’їдеш, не обійдеш,
Не забудеш, не відсторониш.
Всюди ти. Навпростець бредеш
Через думи мої і спомин.
Через душу мою, єство,
Через серце, через клітини,
Твого погляду торжество
Замість неба - аж до загину...
Всюди голос твій, всюди погляд
Твої очі, твої вуста,
А в очах отих синіх стогне
Дорікання і самота.
Я благаю: не йди хоч в сни!
Дай забути і відпочити.
...У сьогоднішньої весни
Душу випекло раннє літо..

Мое прибежище

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:24

Мое прибежище

Мое прибежище, мой Робинзонов остров
Пошел ко дну в одну из непогод…
Фантомной неизбывной болью острой
Взрывная память все еще живет
О том, как было там светло и просто,
Уютно, защищенно до сих пор.
…Но твое сердце - мой надежный остров
Остыло, как погаснувший костер.

Юлі Бережко-Камінській

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:21

Юлі Бережко-Камінській

Виплекала любов, виколихала в снах,
Виплакала в дібров тихий осінній сум,
Викричала в небес синій прозорий дах,
Висловила в віршах, виспівала в піснях,
Відчаєм заплела у вечорів красу,
В райдугу і зорю, і у ранковий шум,
Душу свою усю слала по споришу,
Виронивши сльозу, висолила росу.
Тільки любов - дівча притулку не знайшло,
В зимних його очах зимно йому було...
Виставила на шлях, вимовила: «Іди,
Здужаєш переляк - милого віднайди»...
І до тепер вона піснею серед нас,
Хто її упізнав - пристрасно покохав…

Пам’ятник Коханню

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:18

Випадок, відомий з телепередачі
«Шукаю тебе»

Пам’ятник Коханню

Солдат ворожий. Армія чужинська.
В полон узята. Жалюгідний стан.
Голодні очі. І - радянська жінка.
Від болю щільно стулені вуста.
Благання із очей. Окраєць хліба,
Простягнутий з жалю одному з них.
Почула, як розчулився, захлипав.
Скупа сльоза. І здивування лик.
Розгублено щось там своє белькоче -
До неї - видно, дякує за хліб.
І вдячністю палають сині очі.
І так триває, певно, кілька діб.
А потім все забулось - загубились,
Погнали бранців далі, шлях загув.
Мокрина на Вкраїні залишилась,
Він - італієць, згодом вдома був.
Та жінки не забув, кохання, схоже
На блискавку, розкраяло навпіл.
Хоч взяти шлюб із нею він не може -
Війна і ворожнеча. Кров і біль.
…Пройшли роки, змарніло біле тіло,
Вже навіть серце вкрила сивина.
Й саме життя вже майже пролетіло.
А з думки все не йде йому вона.
…Знайшов, приїхав - 
літ під дев’яносто,
Вона й сама давно уже така.
З Італії дістатися непросто -
Летів на крилах - власних й літака…
Упевнився: жива. Обняв за плечі.
А більше й не потрібно вже йому.
І знов сльоза в очах його старечих
І щастя. І біда. «Чому? Чому?»…
Здивовані й розчулені нащадки
Їм пам’ятник звели - як оберіг -
Коханню. Вдячності.
І пам’яті - на згадку
Про почуття, що все життя беріг.
Про те, що нас, людей, любов лікує,
Вона тримає нас серед живих.
Господь всі вчинки наші ТАМ рахує.
І всім дарує, судячи по них...

Я вымолю тебя у всех богов

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:13

Я вымолю тебя у всех богов,
Как главное сокровище свое!
Моя любовь - река без берегов,
Заполнившая сердце до краев.
Я вымолю тебя у всех стихий!
Твоею тенью стану на Земле.
Лишь о тебе сложу я все стихи,
Звездою стану в непроглядной мгле.
Я вымолю тебя у всех дорог!
Я стану главной для тебя стезей.
И кровом без забот и без тревог,
Твоею тайной стану и судьбой.
Я вымолю тебя у всех разлук!
На шее навсегда сомкну твоей
Объятьем цепи нежных своих рук!
Я - Ариадна, ты же - мой Тесей.
Я вымолю тебя, не дав уйти,
У всех трудов, у всех работ, родной!
…А ты вдруг затоскуешь взаперти,
Как птица, обескрыленная мной…

Лекарство от любви - любовь другая

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:10

Лекарство от любви - 
любовь другая -
Врачующая, нежная, живая,
Дарящая забвенье и покой,
Дающая забыть о прошлой, той,
Которая так больно обжигая,
Давно прошла другою стороной.
Так долго новой встречи ожидая,
Играла я совсем чужую роль,
Тебя благодарю, любовь другая!
Поправ тоску, страдания и боль,
Иду, не оглянувшись, за тобой,
Как птица, поспешившая за стаей.

Ане

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:07

Ане

Я знаю боль, что не прощается
И через годы не проходит,
Ежесекундно возвращается
И с глупым сердцем счеты сводит.
Хоть глубоко она скрывается
От взглядов и от кривотолков,
Но постоянно проявляется
Под сердцем колющим осколком.
Ее всегда превозмогающей,
На острие ее живу
Я ничего не забывающей.
Меж тем, счастливою слыву…

Голос розуму глохне

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:04

Голос розуму глохне
Перед голосом серця.
Якщо серденько тьохне,
Хоч кричи, а хоч сердься,
Хоч моли, хоч благай, помри - 
Не почує. Воно горить,
Завмирає, тремтить, палає -
Воно просто кохає!..

Подкравшись поступью неузнанного зверя

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:02

Подкравшись поступью
неузнанного зверя,
Ты снова
нарушаешь мой покой.
Твой силуэт
в проеме черной двери,
В полоске света -
черный локон твой…
Зачем зовешь
из прошлого упрямо,
Блуждая средь теней
остывших чувств?
И почему,
в душе скрывая травмы,
Я этой встречи все еще хочу?

Ти цілував мої долоні й плечі

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:59

Ти цілував мої долоні й плечі,
Моє волосся прикладав до вуст.
У синю ковдру угортав нас вечір…
Це так було давно, що я боюсь
Подумати, що все мені наснилось,
Привиділось, неначе й не було.
А як наснилось - серце зупинилось,
Сполохалось, принишкло, запекло…

Ступаємо в ту саму річку знову

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:57

Ступаємо в ту саму річку знову,
І хто сказав, що двічі не зайдеш?
Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...
Як вперше, мені знов у небі сяють
Твоїх очей яскраві дві зорі,
А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»
Мене питає, кличе за поріг...
Не лічено років в журбі й печалі
По різні береги ріки ішли,
А сивина нам скроні обсипала
Й на них уже сніги давно лягли...
Не пізно повертатися, не пізно,
Якщо у серці біль іще живий,
Із безліч істин ти єдину визнав:
Якщо кохаєш, кидати не смій!

Чекання

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:43

Чекання

Чекання нового кохання -
То є стимул жити.
Ти мрієш завжди, до останнього
Кохання зустріти.
Отак і живеш, із мрією
Крокуючи поруч.
Приходять світанки надією
Й згорають, мов порох.
Чекання кохання щоднини
Чомусь виявляється
Втіхою майже єдиною,
Щораз віддаляється
Його силует чи обрис,
Згасає довчасно.
А мрії спливають за обрій,
Та в безвісті гаснуть.

Як вишні зацвітуть

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:40

Як вишні зацвітуть

Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ,
І цвіт той
не лишає майже сліду...
Не вийшло знову. Що ж,
Ти серця не тривож.
Моя любов - 
як квіти-пустоцвіти...
Минає все, мов час.
О, скільки, скільки раз
Собі забороняла я любити!
Від болю і образ,
Любов моя щораз
Вмирала, мов дощем омиті квіти...
Неписані листи, нечитані листи,
Неспівані пісні лежать у трунах...
Іх знову скривдив ти,
То ж не займай святі
Любові - болю враз замовклі струни...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ
Із блискавками, громом і грозою,
Не вийшло знову. Що ж,
Олжа твоя також
Любові - болю рани не загоїть...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ...