Пам’ятник Коханню

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:18

Випадок, відомий з телепередачі
«Шукаю тебе»

Пам’ятник Коханню

Солдат ворожий. Армія чужинська.
В полон узята. Жалюгідний стан.
Голодні очі. І - радянська жінка.
Від болю щільно стулені вуста.
Благання із очей. Окраєць хліба,
Простягнутий з жалю одному з них.
Почула, як розчулився, захлипав.
Скупа сльоза. І здивування лик.
Розгублено щось там своє белькоче -
До неї - видно, дякує за хліб.
І вдячністю палають сині очі.
І так триває, певно, кілька діб.
А потім все забулось - загубились,
Погнали бранців далі, шлях загув.
Мокрина на Вкраїні залишилась,
Він - італієць, згодом вдома був.
Та жінки не забув, кохання, схоже
На блискавку, розкраяло навпіл.
Хоч взяти шлюб із нею він не може -
Війна і ворожнеча. Кров і біль.
…Пройшли роки, змарніло біле тіло,
Вже навіть серце вкрила сивина.
Й саме життя вже майже пролетіло.
А з думки все не йде йому вона.
…Знайшов, приїхав - 
літ під дев’яносто,
Вона й сама давно уже така.
З Італії дістатися непросто -
Летів на крилах - власних й літака…
Упевнився: жива. Обняв за плечі.
А більше й не потрібно вже йому.
І знов сльоза в очах його старечих
І щастя. І біда. «Чому? Чому?»…
Здивовані й розчулені нащадки
Їм пам’ятник звели - як оберіг -
Коханню. Вдячності.
І пам’яті - на згадку
Про почуття, що все життя беріг.
Про те, що нас, людей, любов лікує,
Вона тримає нас серед живих.
Господь всі вчинки наші ТАМ рахує.
І всім дарує, судячи по них...

Я вымолю тебя у всех богов

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:13

Я вымолю тебя у всех богов,
Как главное сокровище свое!
Моя любовь - река без берегов,
Заполнившая сердце до краев.
Я вымолю тебя у всех стихий!
Твоею тенью стану на Земле.
Лишь о тебе сложу я все стихи,
Звездою стану в непроглядной мгле.
Я вымолю тебя у всех дорог!
Я стану главной для тебя стезей.
И кровом без забот и без тревог,
Твоею тайной стану и судьбой.
Я вымолю тебя у всех разлук!
На шее навсегда сомкну твоей
Объятьем цепи нежных своих рук!
Я - Ариадна, ты же - мой Тесей.
Я вымолю тебя, не дав уйти,
У всех трудов, у всех работ, родной!
…А ты вдруг затоскуешь взаперти,
Как птица, обескрыленная мной…

Лекарство от любви - любовь другая

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:10

Лекарство от любви - 
любовь другая -
Врачующая, нежная, живая,
Дарящая забвенье и покой,
Дающая забыть о прошлой, той,
Которая так больно обжигая,
Давно прошла другою стороной.
Так долго новой встречи ожидая,
Играла я совсем чужую роль,
Тебя благодарю, любовь другая!
Поправ тоску, страдания и боль,
Иду, не оглянувшись, за тобой,
Как птица, поспешившая за стаей.

Ане

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:07

Ане

Я знаю боль, что не прощается
И через годы не проходит,
Ежесекундно возвращается
И с глупым сердцем счеты сводит.
Хоть глубоко она скрывается
От взглядов и от кривотолков,
Но постоянно проявляется
Под сердцем колющим осколком.
Ее всегда превозмогающей,
На острие ее живу
Я ничего не забывающей.
Меж тем, счастливою слыву…

Голос розуму глохне

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:04

Голос розуму глохне
Перед голосом серця.
Якщо серденько тьохне,
Хоч кричи, а хоч сердься,
Хоч моли, хоч благай, помри - 
Не почує. Воно горить,
Завмирає, тремтить, палає -
Воно просто кохає!..

Подкравшись поступью неузнанного зверя

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:02

Подкравшись поступью
неузнанного зверя,
Ты снова
нарушаешь мой покой.
Твой силуэт
в проеме черной двери,
В полоске света -
черный локон твой…
Зачем зовешь
из прошлого упрямо,
Блуждая средь теней
остывших чувств?
И почему,
в душе скрывая травмы,
Я этой встречи все еще хочу?

Ти цілував мої долоні й плечі

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:59

Ти цілував мої долоні й плечі,
Моє волосся прикладав до вуст.
У синю ковдру угортав нас вечір…
Це так було давно, що я боюсь
Подумати, що все мені наснилось,
Привиділось, неначе й не було.
А як наснилось - серце зупинилось,
Сполохалось, принишкло, запекло…

Ступаємо в ту саму річку знову

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:57

Ступаємо в ту саму річку знову,
І хто сказав, що двічі не зайдеш?
Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...
Як вперше, мені знов у небі сяють
Твоїх очей яскраві дві зорі,
А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»
Мене питає, кличе за поріг...
Не лічено років в журбі й печалі
По різні береги ріки ішли,
А сивина нам скроні обсипала
Й на них уже сніги давно лягли...
Не пізно повертатися, не пізно,
Якщо у серці біль іще живий,
Із безліч істин ти єдину визнав:
Якщо кохаєш, кидати не смій!

Чекання

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:43

Чекання

Чекання нового кохання -
То є стимул жити.
Ти мрієш завжди, до останнього
Кохання зустріти.
Отак і живеш, із мрією
Крокуючи поруч.
Приходять світанки надією
Й згорають, мов порох.
Чекання кохання щоднини
Чомусь виявляється
Втіхою майже єдиною,
Щораз віддаляється
Його силует чи обрис,
Згасає довчасно.
А мрії спливають за обрій,
Та в безвісті гаснуть.

Як вишні зацвітуть

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:40

Як вишні зацвітуть

Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ,
І цвіт той
не лишає майже сліду...
Не вийшло знову. Що ж,
Ти серця не тривож.
Моя любов - 
як квіти-пустоцвіти...
Минає все, мов час.
О, скільки, скільки раз
Собі забороняла я любити!
Від болю і образ,
Любов моя щораз
Вмирала, мов дощем омиті квіти...
Неписані листи, нечитані листи,
Неспівані пісні лежать у трунах...
Іх знову скривдив ти,
То ж не займай святі
Любові - болю враз замовклі струни...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ
Із блискавками, громом і грозою,
Не вийшло знову. Що ж,
Олжа твоя також
Любові - болю рани не загоїть...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ...

Олі

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:34

Олі

Несподівана зима
Моє серце обійма,
В ньому холод зими,
Бо ніколи вже ми
Не зустрінемось.
Все - дарма!...
Доторкнися, мій бажаний,
Своїм поглядом на мить! -
Світить вірності зороя нам,
Серед ночі мерехтить!
Згасне тихо на світанні,
Щоб засяяти вночі,
Невмираюче кохання
Її сяєвом кричить!
Несподівана ж зима
Моє серце обійма,
В серці холод зими,
Бо ніколи вже ми
Не зустрінемось.
Все - дарма!
На шляху моїм до щастя
Так багато вже біди...
Я благаю: повертайся,
Із минулого прийди!
Я благаю до нестями:
Повернися хоч у сні!
Зачаруй мене піснями,
подаруй мені пісні!

Наші долі - дві різні дороги

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:24

Наші долі - дві різні дороги,
Два до болю не схожих шляхи.
Їх врізнобіч життєві тривоги
Повели, а за ними - птахи
Наших мрій, що колись не здійснились,
Розлетілись птахи наших мрій,
Наче щастя нам тільки наснилось,
І, мов ластівка, пурхнуло з вій...
А початок шляхів на світанні
Був ясним, як небес благодать,
Та зрадливе, примхливе кохання
Ще не знало, як болісно знать,
Що нічого в житті не повернеш
І спочатку життя не почнеш,
Наросло ж бо колючого терну
Стільки, що вже і не перетнеш.

Світлані

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:22

Світлані

Картає серце пізнє каяття.
Навіщо, любий, дарував надію?
Обкрадене чеканнями життя,
Нездійснені мої найкращі мрії!
Коханка я, коханка я твоя.
Та, Господи, яке ж гірке похмілля!
У тебе є родина і сім’я.
У мене - гіркота хмільного зілля...
Кому потрібне в Небесах це катування -
Солодкий біль,
солодкий жах твого кохання?
Обіймів проклятих твоїх
міцні кайдани,
І поцілунків щемний гріх, пекучі рани?
Самотня, наче зіронька ота,
Що на світанні болісно чарує,
Коротка зустріч - й знову самота,
Хоч навкруги життя гучне вирує...
Приречена до тебе я чому?
Чому звільнити крила я не смію?
Свою самотність, мов свою тюрму,
Чому по вітровію не розвію?
Кому потрібне в Небесах це катування -
Солодкий біль,
солодкий жах твого кохання?
Обіймів проклятих твоїх міцні кайдани,
І поцілунків щемний гріх,
пекучі рани?

Любовь не ведает исполненных надежд

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:18

Любовь не ведает исполненных надежд -
Раздавит их обыденности бремя.
Каких бы не использовал одежд -
Их обличит безжалостное время.
О вечности любви былой обет
Окажется со временем в конфузе,
И превратишься ты с теченьем лет
В романтика, лишенного иллюзий.

Любимый чистит двор от снега

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 11.06.2014 17:30

Любимый чистит двор от снега,
А я стихи ему пишу.
Когда придет, блаженной негой
Его я тело окружу:
Потру замерзшие ладошки,
Со лба сотру ему я пот,
Подам чайку, попарю ножки
И обниму на год вперед!
Он спросит глупо-удивленно:
-Ты, баба, не сошла с ума?
А просто нынче день влюбленных!
Погода классная. Зима.