155-ої РІЧНИЦІ КОСТЯНТИНІВКИ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ "Завод, де народжувався метал"

Подробности

Категория: Історія Костянтинівки

Опубликовано 08.09.2025 22:09

  Костянтинівський металургійний завод - один із головних символів промислової Костянтинівки.
  Його історія бере початок наприкінці XIX століття, коли бельгійське акціонерне товариство «Залізнопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)» збудувало тут підприємство. У 1897 році запрацювали перші механічна й ливарна майстерні, а до 1913 року завод мав п’ять мартенівських печей і доменну піч об’ємом 350 м³. Він виробляв покрівельне та сортове залізо, ресори для вагонів, рейкові скріплення, балки й різноманітне лиття.

   Під час модернізації у 1932 році запрацювала доменна піч №2, мартенівські печі збільшили продуктивність до 200 тонн, було механізовано прокатні стани. Завод став не лише виробничим, а й соціальним центром: у 1926 році створили футбольну команду «Металіст», з’явилася власна газета «Фрунзенець», відкрився клуб і стадіон Металургів. Водночас завод пережив трагічні сторінки - голодні 1930-ті та репресії 1937–1938 років, коли були заарештовані десятки спеціалістів.

   У роки Другої світової війни завод працював на фронт, виготовляючи снарядні стакани та кольоровий метал. У жовтні 1941 року обладнання й кадри евакуювали. Нацистські окупанти відступаючи у 1943 році підірвали печі та цехи.
   Восени 1943 року почалося відновлення: 25 листопада запрацювала перша мартенівська піч, а до 1947 року всі головні агрегати були відновлені. На честь цієї події Міністерство зв’язку випустило поштову марку із зображенням костянтинівської домни та процесу розливання чавуну, а також ветеранів виробництва. Четверо працівників заводу - Клименченко, Шемигон, Прошакін, Суботін - першими отримали звання почесних металургів.
   У 1950-70-х роках підприємство стало заводом із повним металургійним циклом: доменні печі обсягом 394 та 450 м³, а з 1966 року - один із найбільших у Європі калібрувальний цех - до 500 тисяч тонн сталі на рік. Його продукція йшла на автомобільні заводи. Трудові досягнення відзначалися високими званнями: у травні 1954 року сталевар Іван Колпаков був удостоєний звання кращого сталевара, а вальцювальник Іван Гайдаш - кращого вальцювальника. У 1967 році сталевари Михайло Бедлюченко та Андрій Загурський, а також старші вальцювальники Микола Кардаш та Анатолій Островський отримали звання заслужених металургів УРСР.
   Одним з культурних центрів міста був Палац культури металургів: працювали численні гуртки, студії та спортивні секції. На базі заводу діяло професійно-технічне училище, яке готувало кваліфікованих фахівців. У відкритому у вересні 1959 р. загальнотехнічному факультеті Українського заочного політехнічного інституту УЗПІ здійснювалось заочне навчання і за спеціальностями: енергетика, металургія, машинобудування та інш.
   У другій половині ХХ століття металургійний завод забезпечував економічний розвиток Костянтинівки та був одним з осередків соціального та культурного життя міста.
   У 90-х змінювалися форми власності, кількість і обсяги виробництва підприємств міста. На 1 січня 2009 на промислових підприємствах було зайнято 7170 людей. У 2010 році економічний потенціал міста представляли 17 промислових підприємств. Серед основних галузей ще залишалась металургійна.
   На базі деяких цехів заводу утворились: ЗАТ «Костянтинівський металургійний завод (КМЗ)» був створений на основі калібрувального цеху - виробляв холоднотягнутий круглий і шестигранний прокат. Кількість працівників на 2012 рік було чуть понад 500 осіб. Не діє з 2016 року.
  ТОВ «Костянтинівський завод металургійного обладнання (КЗМО)» був утворений у 2002 році під час ліквідації Костянтинівського металургійного заводу ім. Фрунзе. Виробляв нестандартне обладнання для доменних і мартенівських печей, зокрема мідні фурми та катоди. Не діє з 2021 року.
   Сьогодні про колишній металургійний нагадують фотографії та спогади. Його історія - це пам’ять про покоління, що творили завод своєю працею і водночас будували Костянтинівку як одне з промислових сердець Донеччини.
   Костянтинівський металургійний – один з гігантів, який давав життя нашому місту.

За матеріалами Костянтинівського міського краєзнавчого музею

https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fmuseum.kostyantynivka%2Fposts%2Fpfbid02Xz8gqB71RneJmrGh8nUb7DCwtVrfXqu5r93wtVpybG3c2VGtGHD8StT8EUTyiNRhl