Юлі Бережко-Камінській

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:21

Юлі Бережко-Камінській

Виплекала любов, виколихала в снах,
Виплакала в дібров тихий осінній сум,
Викричала в небес синій прозорий дах,
Висловила в віршах, виспівала в піснях,
Відчаєм заплела у вечорів красу,
В райдугу і зорю, і у ранковий шум,
Душу свою усю слала по споришу,
Виронивши сльозу, висолила росу.
Тільки любов - дівча притулку не знайшло,
В зимних його очах зимно йому було...
Виставила на шлях, вимовила: «Іди,
Здужаєш переляк - милого віднайди»...
І до тепер вона піснею серед нас,
Хто її упізнав - пристрасно покохав…

Пам’ятник Коханню

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:18

Випадок, відомий з телепередачі
«Шукаю тебе»

Пам’ятник Коханню

Солдат ворожий. Армія чужинська.
В полон узята. Жалюгідний стан.
Голодні очі. І - радянська жінка.
Від болю щільно стулені вуста.
Благання із очей. Окраєць хліба,
Простягнутий з жалю одному з них.
Почула, як розчулився, захлипав.
Скупа сльоза. І здивування лик.
Розгублено щось там своє белькоче -
До неї - видно, дякує за хліб.
І вдячністю палають сині очі.
І так триває, певно, кілька діб.
А потім все забулось - загубились,
Погнали бранців далі, шлях загув.
Мокрина на Вкраїні залишилась,
Він - італієць, згодом вдома був.
Та жінки не забув, кохання, схоже
На блискавку, розкраяло навпіл.
Хоч взяти шлюб із нею він не може -
Війна і ворожнеча. Кров і біль.
…Пройшли роки, змарніло біле тіло,
Вже навіть серце вкрила сивина.
Й саме життя вже майже пролетіло.
А з думки все не йде йому вона.
…Знайшов, приїхав - 
літ під дев’яносто,
Вона й сама давно уже така.
З Італії дістатися непросто -
Летів на крилах - власних й літака…
Упевнився: жива. Обняв за плечі.
А більше й не потрібно вже йому.
І знов сльоза в очах його старечих
І щастя. І біда. «Чому? Чому?»…
Здивовані й розчулені нащадки
Їм пам’ятник звели - як оберіг -
Коханню. Вдячності.
І пам’яті - на згадку
Про почуття, що все життя беріг.
Про те, що нас, людей, любов лікує,
Вона тримає нас серед живих.
Господь всі вчинки наші ТАМ рахує.
І всім дарує, судячи по них...

Я вымолю тебя у всех богов

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:13

Я вымолю тебя у всех богов,
Как главное сокровище свое!
Моя любовь - река без берегов,
Заполнившая сердце до краев.
Я вымолю тебя у всех стихий!
Твоею тенью стану на Земле.
Лишь о тебе сложу я все стихи,
Звездою стану в непроглядной мгле.
Я вымолю тебя у всех дорог!
Я стану главной для тебя стезей.
И кровом без забот и без тревог,
Твоею тайной стану и судьбой.
Я вымолю тебя у всех разлук!
На шее навсегда сомкну твоей
Объятьем цепи нежных своих рук!
Я - Ариадна, ты же - мой Тесей.
Я вымолю тебя, не дав уйти,
У всех трудов, у всех работ, родной!
…А ты вдруг затоскуешь взаперти,
Как птица, обескрыленная мной…

Лекарство от любви - любовь другая

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:10

Лекарство от любви - 
любовь другая -
Врачующая, нежная, живая,
Дарящая забвенье и покой,
Дающая забыть о прошлой, той,
Которая так больно обжигая,
Давно прошла другою стороной.
Так долго новой встречи ожидая,
Играла я совсем чужую роль,
Тебя благодарю, любовь другая!
Поправ тоску, страдания и боль,
Иду, не оглянувшись, за тобой,
Как птица, поспешившая за стаей.

Ане

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:07

Ане

Я знаю боль, что не прощается
И через годы не проходит,
Ежесекундно возвращается
И с глупым сердцем счеты сводит.
Хоть глубоко она скрывается
От взглядов и от кривотолков,
Но постоянно проявляется
Под сердцем колющим осколком.
Ее всегда превозмогающей,
На острие ее живу
Я ничего не забывающей.
Меж тем, счастливою слыву…

Голос розуму глохне

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:04

Голос розуму глохне
Перед голосом серця.
Якщо серденько тьохне,
Хоч кричи, а хоч сердься,
Хоч моли, хоч благай, помри - 
Не почує. Воно горить,
Завмирає, тремтить, палає -
Воно просто кохає!..

Подкравшись поступью неузнанного зверя

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 11:02

Подкравшись поступью
неузнанного зверя,
Ты снова
нарушаешь мой покой.
Твой силуэт
в проеме черной двери,
В полоске света -
черный локон твой…
Зачем зовешь
из прошлого упрямо,
Блуждая средь теней
остывших чувств?
И почему,
в душе скрывая травмы,
Я этой встречи все еще хочу?

Ти цілував мої долоні й плечі

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:59

Ти цілував мої долоні й плечі,
Моє волосся прикладав до вуст.
У синю ковдру угортав нас вечір…
Це так було давно, що я боюсь
Подумати, що все мені наснилось,
Привиділось, неначе й не було.
А як наснилось - серце зупинилось,
Сполохалось, принишкло, запекло…

Ступаємо в ту саму річку знову

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:57

Ступаємо в ту саму річку знову,
І хто сказав, що двічі не зайдеш?
Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...
Як вперше, мені знов у небі сяють
Твоїх очей яскраві дві зорі,
А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»
Мене питає, кличе за поріг...
Не лічено років в журбі й печалі
По різні береги ріки ішли,
А сивина нам скроні обсипала
Й на них уже сніги давно лягли...
Не пізно повертатися, не пізно,
Якщо у серці біль іще живий,
Із безліч істин ти єдину визнав:
Якщо кохаєш, кидати не смій!

Чекання

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:43

Чекання

Чекання нового кохання -
То є стимул жити.
Ти мрієш завжди, до останнього
Кохання зустріти.
Отак і живеш, із мрією
Крокуючи поруч.
Приходять світанки надією
Й згорають, мов порох.
Чекання кохання щоднини
Чомусь виявляється
Втіхою майже єдиною,
Щораз віддаляється
Його силует чи обрис,
Згасає довчасно.
А мрії спливають за обрій,
Та в безвісті гаснуть.

Як вишні зацвітуть

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:40

Як вишні зацвітуть

Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ,
І цвіт той
не лишає майже сліду...
Не вийшло знову. Що ж,
Ти серця не тривож.
Моя любов - 
як квіти-пустоцвіти...
Минає все, мов час.
О, скільки, скільки раз
Собі забороняла я любити!
Від болю і образ,
Любов моя щораз
Вмирала, мов дощем омиті квіти...
Неписані листи, нечитані листи,
Неспівані пісні лежать у трунах...
Іх знову скривдив ти,
То ж не займай святі
Любові - болю враз замовклі струни...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ
Із блискавками, громом і грозою,
Не вийшло знову. Що ж,
Олжа твоя також
Любові - болю рани не загоїть...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ...

Олі

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:34

Олі

Несподівана зима
Моє серце обійма,
В ньому холод зими,
Бо ніколи вже ми
Не зустрінемось.
Все - дарма!...
Доторкнися, мій бажаний,
Своїм поглядом на мить! -
Світить вірності зороя нам,
Серед ночі мерехтить!
Згасне тихо на світанні,
Щоб засяяти вночі,
Невмираюче кохання
Її сяєвом кричить!
Несподівана ж зима
Моє серце обійма,
В серці холод зими,
Бо ніколи вже ми
Не зустрінемось.
Все - дарма!
На шляху моїм до щастя
Так багато вже біди...
Я благаю: повертайся,
Із минулого прийди!
Я благаю до нестями:
Повернися хоч у сні!
Зачаруй мене піснями,
подаруй мені пісні!

Наші долі - дві різні дороги

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:24

Наші долі - дві різні дороги,
Два до болю не схожих шляхи.
Їх врізнобіч життєві тривоги
Повели, а за ними - птахи
Наших мрій, що колись не здійснились,
Розлетілись птахи наших мрій,
Наче щастя нам тільки наснилось,
І, мов ластівка, пурхнуло з вій...
А початок шляхів на світанні
Був ясним, як небес благодать,
Та зрадливе, примхливе кохання
Ще не знало, як болісно знать,
Що нічого в житті не повернеш
І спочатку життя не почнеш,
Наросло ж бо колючого терну
Стільки, що вже і не перетнеш.

Світлані

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:22

Світлані

Картає серце пізнє каяття.
Навіщо, любий, дарував надію?
Обкрадене чеканнями життя,
Нездійснені мої найкращі мрії!
Коханка я, коханка я твоя.
Та, Господи, яке ж гірке похмілля!
У тебе є родина і сім’я.
У мене - гіркота хмільного зілля...
Кому потрібне в Небесах це катування -
Солодкий біль,
солодкий жах твого кохання?
Обіймів проклятих твоїх
міцні кайдани,
І поцілунків щемний гріх, пекучі рани?
Самотня, наче зіронька ота,
Що на світанні болісно чарує,
Коротка зустріч - й знову самота,
Хоч навкруги життя гучне вирує...
Приречена до тебе я чому?
Чому звільнити крила я не смію?
Свою самотність, мов свою тюрму,
Чому по вітровію не розвію?
Кому потрібне в Небесах це катування -
Солодкий біль,
солодкий жах твого кохання?
Обіймів проклятих твоїх міцні кайдани,
І поцілунків щемний гріх,
пекучі рани?

Любовь не ведает исполненных надежд

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 13.06.2014 10:18

Любовь не ведает исполненных надежд -
Раздавит их обыденности бремя.
Каких бы не использовал одежд -
Их обличит безжалостное время.
О вечности любви былой обет
Окажется со временем в конфузе,
И превратишься ты с теченьем лет
В романтика, лишенного иллюзий.

Любимый чистит двор от снега

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 11.06.2014 17:30

Любимый чистит двор от снега,
А я стихи ему пишу.
Когда придет, блаженной негой
Его я тело окружу:
Потру замерзшие ладошки,
Со лба сотру ему я пот,
Подам чайку, попарю ножки
И обниму на год вперед!
Он спросит глупо-удивленно:
-Ты, баба, не сошла с ума?
А просто нынче день влюбленных!
Погода классная. Зима.

Расставание - не дверью

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 11.06.2014 17:28

Расставание - не дверью
Оглушительный хлопок.
Смерть любви и смерть доверья,
Преподнесенный урок.
То - что надобно отплакать,
Отболеть, отгоревать.
То - что битою собакой
Может к вам прийти опять.
Возвратившись, у порога
Ляжет свернутым клубком.
Расставание - надолго
В сердце кол и в горле ком…

Кто одинок, никем не будет брошен

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 11.06.2014 17:25

Кто одинок, никем не будет брошен -
Ни предан, ни оболган, ни гоним.
Вокруг - чужие. Повод есть хороший
Свободной быть, не с ними и не с ним.
Собою быть и никому в угоду
Не строиться по окрику «стоять!»,
Себя любить, стать сильною и гордой,
Лишь на себя и Бога уповать…
Кто одинок, не сможет изначально
Вкусить сполна предательства беды.
И что страшней - холодных стен молчанье
В пустом дому или удар под дых?

О. К.

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 11.06.2014 17:19

О. К.

Рука дрожала, и текла слеза.
Я Вам письмо прощальное писала,
Я снова в нем хотела рассказать,
Как я все жду Вас, и как я устала…
Как я встречаю стойко поезда,
И как я жду визита почтальона,
Но он проходит мимо, как всегда,
С улыбкой виноватой и смущенной…
Я Вам пишу который год подряд
И складываю письма в ящик шкафа,
Где любопытный посторонний взгляд
Их не достанет…Осень вновь на арфе
Сыграет грустно свой прощальный вальс,
И пыл зима метелями остудит,
Но не устану я писать для Вас,
За блажь мою ну кто меня осудит?
Их столько, этих писем собралось,
Что я уже их вряд ли сосчитаю…
Но я пишу, пишу, не отсылая.
В них то, что между нами не сбылось…

Помню

Подробности

Категория: Надежда Штанько

Опубликовано 11.06.2014 17:16

Помню

Словно золото, в теплых ладонях
Я кленовые листья держу.
На вопросы: «Ты помнишь?»,
«Ты помнишь?»
Слов ответных я не нахожу.
Ничего я еще не забыла,
Да и, вряд ли, забуду, родной!
Но зима уже посеребрила
Рыжий локон растрепанный мой.
Теплый ветер то злобно, то нежно
Неустанно его теребит,
Память старая раною свежей
Снова где–то под сердцем болит.
Этой встречи случайной смятенье,
Этой боли прошедшей возврат –
Словно пришлого прикосновенье,
Словно в темную ночь – звездопад.
...Словно золото, в юности гладил
Ты волос моих рыжих копну,
А теперь на них ласково глядя,
Не загладишь былую вину...