Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider

Комментарии

Syndication

feed-image My Blog

Форма входа

Календарь

<< < Июль 2025 > >>
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  1 2 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

 Незалежний інтернет-портал талановитих людей Донбасу

 

  Донбас. Багата наша земля талановитими людьми. Всі, хто живе тут, люблять скупу, непомітну красу цього краю. Донбаські степи, ліси, балки надихали, надихають і будуть ще підкорювати серця всіх, хто коли-небудь жив тут. Багато з читачів Костянтинівської центральної міської публічної бібліотеки прекрасно вишивають, випалюють по дереву, займаються малюванням, аплікацією, в'язанням. Ми завжди намагаємося допомогти своїм читачам знаходити інформацію на допомогу їх захопленню, а також пропонуємо організувати на сайті виставку-хобі, яка не залишить байдужими всіх, хто милується цією красою. Фантазія майстрів і їх вміння перетворюють роботи в шедеври, які надають особливе тепло і затишок.

   Тут Ви можете поспілкуватися з місцевими поетами і письменниками, познайомитися з їхньою творчістю. А ще дуже цікаво, коли Ви самі творите - пишете відгуки, малюєте, створюєте власні вироби. Запрошуємо до співпраці! Надсилайте нам фото своїх творчих робіт!

Голос розуму глохне

Голос розуму глохне
Перед голосом серця.
Якщо серденько тьохне,
Хоч кричи, а хоч сердься,
Хоч моли, хоч благай, помри - 
Не почує. Воно горить,
Завмирає, тремтить, палає -
Воно просто кохає!..

Подкравшись поступью неузнанного зверя

Подкравшись поступью
неузнанного зверя,
Ты снова
нарушаешь мой покой.
Твой силуэт
в проеме черной двери,
В полоске света -
черный локон твой…
Зачем зовешь
из прошлого упрямо,
Блуждая средь теней
остывших чувств?
И почему,
в душе скрывая травмы,
Я этой встречи все еще хочу?

Ти цілував мої долоні й плечі

Ти цілував мої долоні й плечі,
Моє волосся прикладав до вуст.
У синю ковдру угортав нас вечір…
Це так було давно, що я боюсь
Подумати, що все мені наснилось,
Привиділось, неначе й не було.
А як наснилось - серце зупинилось,
Сполохалось, принишкло, запекло…

Ступаємо в ту саму річку знову

Ступаємо в ту саму річку знову,
І хто сказав, що двічі не зайдеш?
Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...
Як вперше, мені знов у небі сяють
Твоїх очей яскраві дві зорі,
А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»
Мене питає, кличе за поріг...
Не лічено років в журбі й печалі
По різні береги ріки ішли,
А сивина нам скроні обсипала
Й на них уже сніги давно лягли...
Не пізно повертатися, не пізно,
Якщо у серці біль іще живий,
Із безліч істин ти єдину визнав:
Якщо кохаєш, кидати не смій!

Чекання

Чекання

Чекання нового кохання -
То є стимул жити.
Ти мрієш завжди, до останнього
Кохання зустріти.
Отак і живеш, із мрією
Крокуючи поруч.
Приходять світанки надією
Й згорають, мов порох.
Чекання кохання щоднини
Чомусь виявляється
Втіхою майже єдиною,
Щораз віддаляється
Його силует чи обрис,
Згасає довчасно.
А мрії спливають за обрій,
Та в безвісті гаснуть.

Як вишні зацвітуть

Як вишні зацвітуть

Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ,
І цвіт той
не лишає майже сліду...
Не вийшло знову. Що ж,
Ти серця не тривож.
Моя любов - 
як квіти-пустоцвіти...
Минає все, мов час.
О, скільки, скільки раз
Собі забороняла я любити!
Від болю і образ,
Любов моя щораз
Вмирала, мов дощем омиті квіти...
Неписані листи, нечитані листи,
Неспівані пісні лежать у трунах...
Іх знову скривдив ти,
То ж не займай святі
Любові - болю враз замовклі струни...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ
Із блискавками, громом і грозою,
Не вийшло знову. Що ж,
Олжа твоя також
Любові - болю рани не загоїть...
Як вишні зацвітуть - 
обов’язково  дощ...

Олі

Олі

Несподівана зима
Моє серце обійма,
В ньому холод зими,
Бо ніколи вже ми
Не зустрінемось.
Все - дарма!...
Доторкнися, мій бажаний,
Своїм поглядом на мить! -
Світить вірності зороя нам,
Серед ночі мерехтить!
Згасне тихо на світанні,
Щоб засяяти вночі,
Невмираюче кохання
Її сяєвом кричить!
Несподівана ж зима
Моє серце обійма,
В серці холод зими,
Бо ніколи вже ми
Не зустрінемось.
Все - дарма!
На шляху моїм до щастя
Так багато вже біди...
Я благаю: повертайся,
Із минулого прийди!
Я благаю до нестями:
Повернися хоч у сні!
Зачаруй мене піснями,
подаруй мені пісні!

Наші долі - дві різні дороги

Наші долі - дві різні дороги,
Два до болю не схожих шляхи.
Їх врізнобіч життєві тривоги
Повели, а за ними - птахи
Наших мрій, що колись не здійснились,
Розлетілись птахи наших мрій,
Наче щастя нам тільки наснилось,
І, мов ластівка, пурхнуло з вій...
А початок шляхів на світанні
Був ясним, як небес благодать,
Та зрадливе, примхливе кохання
Ще не знало, як болісно знать,
Що нічого в житті не повернеш
І спочатку життя не почнеш,
Наросло ж бо колючого терну
Стільки, що вже і не перетнеш.

Світлані

Світлані

Картає серце пізнє каяття.
Навіщо, любий, дарував надію?
Обкрадене чеканнями життя,
Нездійснені мої найкращі мрії!
Коханка я, коханка я твоя.
Та, Господи, яке ж гірке похмілля!
У тебе є родина і сім’я.
У мене - гіркота хмільного зілля...
Кому потрібне в Небесах це катування -
Солодкий біль,
солодкий жах твого кохання?
Обіймів проклятих твоїх
міцні кайдани,
І поцілунків щемний гріх, пекучі рани?
Самотня, наче зіронька ота,
Що на світанні болісно чарує,
Коротка зустріч - й знову самота,
Хоч навкруги життя гучне вирує...
Приречена до тебе я чому?
Чому звільнити крила я не смію?
Свою самотність, мов свою тюрму,
Чому по вітровію не розвію?
Кому потрібне в Небесах це катування -
Солодкий біль,
солодкий жах твого кохання?
Обіймів проклятих твоїх міцні кайдани,
І поцілунків щемний гріх,
пекучі рани?

Любовь не ведает исполненных надежд

Любовь не ведает исполненных надежд -
Раздавит их обыденности бремя.
Каких бы не использовал одежд -
Их обличит безжалостное время.
О вечности любви былой обет
Окажется со временем в конфузе,
И превратишься ты с теченьем лет
В романтика, лишенного иллюзий.

Любимый чистит двор от снега

Любимый чистит двор от снега,
А я стихи ему пишу.
Когда придет, блаженной негой
Его я тело окружу:
Потру замерзшие ладошки,
Со лба сотру ему я пот,
Подам чайку, попарю ножки
И обниму на год вперед!
Он спросит глупо-удивленно:
-Ты, баба, не сошла с ума?
А просто нынче день влюбленных!
Погода классная. Зима.

Расставание - не дверью

Расставание - не дверью
Оглушительный хлопок.
Смерть любви и смерть доверья,
Преподнесенный урок.
То - что надобно отплакать,
Отболеть, отгоревать.
То - что битою собакой
Может к вам прийти опять.
Возвратившись, у порога
Ляжет свернутым клубком.
Расставание - надолго
В сердце кол и в горле ком…

Кто одинок, никем не будет брошен

Кто одинок, никем не будет брошен -
Ни предан, ни оболган, ни гоним.
Вокруг - чужие. Повод есть хороший
Свободной быть, не с ними и не с ним.
Собою быть и никому в угоду
Не строиться по окрику «стоять!»,
Себя любить, стать сильною и гордой,
Лишь на себя и Бога уповать…
Кто одинок, не сможет изначально
Вкусить сполна предательства беды.
И что страшней - холодных стен молчанье
В пустом дому или удар под дых?

О. К.

О. К.

Рука дрожала, и текла слеза.
Я Вам письмо прощальное писала,
Я снова в нем хотела рассказать,
Как я все жду Вас, и как я устала…
Как я встречаю стойко поезда,
И как я жду визита почтальона,
Но он проходит мимо, как всегда,
С улыбкой виноватой и смущенной…
Я Вам пишу который год подряд
И складываю письма в ящик шкафа,
Где любопытный посторонний взгляд
Их не достанет…Осень вновь на арфе
Сыграет грустно свой прощальный вальс,
И пыл зима метелями остудит,
Но не устану я писать для Вас,
За блажь мою ну кто меня осудит?
Их столько, этих писем собралось,
Что я уже их вряд ли сосчитаю…
Но я пишу, пишу, не отсылая.
В них то, что между нами не сбылось…

Помню

Помню

Словно золото, в теплых ладонях
Я кленовые листья держу.
На вопросы: «Ты помнишь?»,
«Ты помнишь?»
Слов ответных я не нахожу.
Ничего я еще не забыла,
Да и, вряд ли, забуду, родной!
Но зима уже посеребрила
Рыжий локон растрепанный мой.
Теплый ветер то злобно, то нежно
Неустанно его теребит,
Память старая раною свежей
Снова где–то под сердцем болит.
Этой встречи случайной смятенье,
Этой боли прошедшей возврат –
Словно пришлого прикосновенье,
Словно в темную ночь – звездопад.
...Словно золото, в юности гладил
Ты волос моих рыжих копну,
А теперь на них ласково глядя,
Не загладишь былую вину...

Забытая мелодия

Забытая мелодия

Как прошлое над сердцем власть теряет!
Когда-то мною был ты так любим...
А нынче в памяти любовь моя всплывает,
Как от костра, что дотлевает, дым.
Рассеивая всю былую муку
Над пылью разлучивших нас дорог.
Не слышу в сердце о любви ни звука,
Не напишу о ней ни пары строк.
И голос твой, что мне звучал так часто
Нежнейшею мелодией любви,
Мелодией забытой и напрасной,
Не будит чувств, как ты их не зови...

Гордость

Гордость

Между нами -  расстоянье
И молчания стена.
Помнишь наше расставанье?
Ты - в вагоне у окна,
Я - осталась на перроне,
Где кричали поезда.
И твой взгляд меня не тронул,
Я тогда была горда.
Я ушла, встряхнув кудрями
И презренья не тая.
Я сожгла мосты меж нами.
Только то была не я!
То была моя обида,
Моя гордость, моя боль,
Я же - плакала бесстыдно,
Я бежала за тобой
И по рельсам, и по шпалам,
Я разбила ноги в кровь!
Я отчаянно кричала,
Боль и стыд переборов!
...Я у ног твоих вздыхала
Много долгих зим и лет...
Я ж, - другая - на вокзалах
Приобрев, рвла билет,
Письма все твои сжигала,
Отключала телефон...
А потом я вновь бежала,
Как чумная, на перрон!
...Провожаю и встречаю
И сегодня поезда...
Только ты про то не знаешь:
Я - по-прежнему горда...

Солнце, заходя, в бокал роняло

Солнце, заходя, в бокал роняло
Луч закатный – тонкий и прямой,
А струна печально прозвучала:
Ты прощался песнею со мной.
Все, что взгляд твой,
робкий и смущенный,
Так и не осмелился сказать,
Обо что споткнулся лучик сонный,
Я сумела в песне разгадать.
Луч хотел разжечь свечу, но кротко
О бокал хрустальный преломясь,
Он всему подвел черту и тропки
Наши врозь помчались, торопясь...

Вы любите светло и благородно

Вы любите светло и благородно,
Спасибо Вам за долгую любовь!
Мне так тепло в лучах ее сегодня!
Она пришла ко мне из прошлых снов...
Она во мне желанья разбудила,
Она прогнала прочь мою печаль.
Заставила поверить: все, что было,
Давно ушло, и мне его не жаль.
И маленький наш «шарик», осторожно
Плывущий к звездам дерзким кораблем,
Роднее стал, ведь Вы плывете тоже
Со мною вместе медленно на нем..

Инне

Инне

Давно я ничему не верю,
Лжи равнодушием воздав.
Так долго жизнь казалась серой,
А ты явился, опоздав.
Но ты люби меня, не сетуй,
Не жалуйся, что холодна,
А вдруг окажется последней
Моя холодная весна!
А ты приди весенним ливнем,
А вдруг оттаю и проснусь?
А вдруг сумею стать счастливой
В тобой согретую весну.




"Блог Libraryart - территория творчества" Copyright © 2018
Все права защищены. Копирование материалов с указанием автора и активной ссылкой на сайт
Перепечатка материалов сайта без указания авторства строго воспрещается.