Розумний, веселковий світ. І… світогляд

Подробности

Категория: Тищенко Нелли Николаевна

Опубликовано 17.02.2016 15:10

  Вчора, у понеділок, 15.02.2016 р., до нашого міста завітав посол Японії в Україні Шигекі Сумі. Як спонсор міжнародного проекту «Сприяння стабілізації громад на Донбасі» та як гість Центру дитячої та юнацької творчості м. Костянтинівки. З подарунками. Мене розчулила картина, де зображено бамбук. Витончена, вишукана робота. Але вразило в ній інше – глибоке розуміння того, що відбувається у різному часі. Бамбук – символ життєдайної наснаги. Плин часу на сьогодення, в місті, межує дуже поруч між важко й ще важче. «Якщо завтра війна» - зависає час від часу у повітрі. Зависаючи, поглинає енергію - лише встигай відроджуватись. Фронт поруч. І не сказати, що там спокійно. Народ Японії, маючи злагоду та мир у своїй країні, серцем відчуває наші турботи. Він допомагає не лише матеріально, але й морально – теж. Надихаючи на надії, на великі справи, на відбудову, на відродження країни. Прикро лише усвідомлювати, з фактору: «хтось мурує, хтось руйнує», що мурує Японія, а руйнує доморощене… завзяття. Котре не відає, що творить. То ж тричі приємно відчути від країни, де сходить СОНЦЕ, де панує порозуміння, де творчість усталена і постала символом країни, дружню підтримку на ментальному рівні. Нехай захистить вона нас від сил пітьми, зла вранішнім Сонцем, як щитом. Будемо стійкими в незгодах, що переслідують нас. І поміркованими. Враховуючи зміст і вміст картини – у т.ч.

 Звичайно, делегацію наша спільнота зустріла урочистою атмосферою, як свято. Майже з порогу – звітом.

   Одразу у вестибюлі ЦДтаЮТ гості очима зупиняються на стенді.

 Стенд постає перед ними панорамним півколом, з фотофактами про виконану роботу. Можливо би це віднести до звичної категорії банальної статистики, яка присутня у всіх держзакладах. І від якої погляд автоматично відводиться як від оскоми. Це так. Якби не карта Сходу біля прапорів наших країн - зліва від фотофактів.

 Карта розрізана чорною жирною лінією, що звивається наче змія на тілі Сходу України. Войовнича, отруйна. Вона відтинає мир від війни. Прифронтову зону від зони АТО. Там, де мир, - Костянтинівка. Вона позначена червоним. Де війна… З боку війни промені зеленого кольору – стежина життя, спасіння, надії. Від війни до миру, до відносного спокою. У статусі біженців. Й тоді фото інакше зовсім сприймаються. На них не всі діти є діти. На них дитячі дорослості. На них печатка печалі. Це діти, котрі пізнали страхіття війни, близькість смерті. І тоді, зваживши всі складові, розумієш, тут не просто будинок юної творчості, Центральний. Це - реабілітаційний Центр духовного відродження для тих, хто майже все втратив. Де діти, їх батьки, дідусі й бабусі знаходять натхнення своїй зраненій душі. Гуртуючись у єдину громаду. Якій тон, чистий, не затьмарений хибними ідеологіями, задають діти. Для відродження у здорове ядро. Започатковуючи здорові, добрі, братні відносини. І це схвально. З моєї точки зору. 

 На честь прибуття високого японського гостя у ЦДтаЮТ був даний дітьми, вихованцями закладу, концерт.

 Мені дуже сподобались виступи двох дівчат, які перебувають у нас в статусі біженців. На жаль, я не запам*ятала їх прізвищ. До всього, не вдалося їх зафіксувати на відео. Одна зачитала вірша про окрилену людину і сама була як ангел на сцені. Їй дуже пасував костюм. І тим словам, що для всіх нас сказані. Друга дівчинка з сумними очима співала пісню під гітару. Чудово, з душею. Враження, що ця дитина за своє життя доволі багато думала – передумала. І висновків має з свого життя більш, ніж її батьки. Дуже вони запали в пам*ять. Жалкую що не вдалося їх зафіксувати, як співочий ансамбль, навіть хор і танцювальну групу, що виконувала український танець. То вже така була краса - слів не підібрати. Пропоную подивитись. Браві хлопці. А дівчата які… Я в захопленні від почутого – побаченого. Ще сподобались маленькі дітлахи біля сцени. Як квіточки. Краса невимовна. Загалом, всі були на висоті. Я наче з сірих буднів перейшла в зовсім інший вимір. У світ веселковий, розумний. Й зовсім інший світогляд.

  До всього зробила для себе відкриття. Виявляється в цьому закладі ще й музей є. Теж цікавий. Є й трофейні експонати вже наших часів з позначкою: «Экспонаты переданы 80-й аэромобильной бригадой». Бойовий прапор в тому числі. З написом: «Ніхто, крім нас», «Слава Україні! Від бійців 80 аеромобільної бригади із Донецького аеропорту…».

  Є цікаві історичні довідки про поселення слов’ян у донецьких степах.

 Є куточок пам’яті Чорнобиля (там з Костянтинівки героїв було чимало).

 Є куточок з експонатами учасників часів ДСВ.

 Є відомості, цікаві про «дике поле».

 Про слов’янського бога Перуна.

 Є карта козацької слави України.

 Біля входу в музей, впродовж коридору, на стіні - фотографії історичних пам’яток та пам’ятників нашого міста.

  До статті додаю відео та фото з концерту, з музею, з творчої діяльності дітей і т.ін. Дуже важливий у цьому додатку звіт керівника закладу Марії Іванівни Байрачної про виконану роботу за гроші японських спонсорів. Щоб, так сказати, почути з перших вуст про вклад далекої країни в наше відродження.
  Загалом, японці нам допомагають.
/Тищенко Н.М./
16.02.2016

Фото розміщено на сторінці Виртуальный вернисаж